Публікація на прикладі найменшої області в Україні – Буковини

Десь зі скандалами, а десь мирно – на Буковині триває перехід православних релігійних громад від УПЦ до ПЦУ. 

Так напередодні Великодня збори релігійної громади щодо переходу до ПЦУ відбулися в селі Росошани. А нещодавно дуже драматично, але розв’язався тривалий конфлікт із переходом до ПЦУ церкви у селі Задубрівка. 

Як довго триватиме цей процес та які складнощі є на його шляху, кореспондентка «МБ» поспілкувалася з архієпископом Чернівецьким та Хотинським ПЦУ Германом та релігієзнавцем, кандидатом політичних наук Андрієм Гев’юком

«Дар Божий – це свобода і своя держава» 

Архієпископ Чернівецький та Хотинський ПЦУ Герман:

– Владико, скільки парафій на Буковині вже перейшло до ПЦУ, а скільки ще залишається в УПЦ?

 – У 2019 році Православна церква України отримала Томос про автокефалію від його всесвятості вселенського патріарха. Відтоді декілька тисяч парафій в Україні долучилися до ПЦУ. Щодо Чернівецької області, то ми, на жаль, не можемо похвалитися дуже великою кількістю. З 2019 року до ПЦУ перейшли 25 громад у різних районах краю. Якщо проаналізувати статистичні дані, то УПЦ у єдності з московським патріархатом має на території області понад 400 громад. ПЦУ належить понад 200 громад. 

– З чим пов’язано те, що масовий перехід до ПЦУ не відбувається?  

– Важко сказати, але я як корінний буковинець дозволю висловитися. Люди дуже часто бояться залякувань, адже священники московського патріархату дозволяють собі не дуже доброчесні методи проповіді. Вони говорять, що це великий гріх – бути в українській церкві, що може бути якесь прокляття на цілий рід. І пересічні люди вважають за краще залишатися там, де вони є, боячись прокльонів від священників московського патріархату. 

– На вашу думку, ця ситуація буде змінюватися? 

– Зараз ми переживаємо страшні часи, тому багато людей починає переосмислювати своє ставлення до дару Божого. Дар Божий – це свобода і своя держава. Люди переосмислюють своє ставлення до цього. Ми бачимо, що наші православні храми завжди повні людей, чимало з них приходить до нас, до саме української церкви. Маємо живий приклад. Не так давно у Дністровському районі, в селі Бабин, громада долучилася до ПЦУ. Відверто кажучи, я не очікував такої одностайності від людей. Це прості сільські люди, які виявилися дуже свідомими християнами і свідомими патріотами своєї держави. 

– Де громади на Буковині найактивніше переходять від УПЦ до ПЦУ? 

– Важко сказати, бо це відбувається точково. У різних місцях, але мені здається, що там, де духовенство московського патріархату активно проповідувало «рускій мір», а такі випадки є. Ми бачимо ситуацію у тому ж самому Бабині. Громада мирно зайшла до церкви. І що? Люди побачили там ікону царя Миколая ІІ. Хоча священник заперечував, що нічого не має до Москви і її патріархату. Та факти говорять самі за себе. А люди ж бачать ті втрати, ту страшну жертву, яку складає наш народ за свободу жити на своїй землі. Тож цей процес, на моє глибоке переконання, вже незворотний. 

– У багатьох випадках під час переходу спостерігаємо неприпустиме: знімають брами, виносять ікони. Як має поводитися духовенство – представники як УПЦ, так і ПЦУ? 

– Я переконаний, що все одно в Україні рано чи пізно буде єдина православна церква. І ця церква буде українська, без всілякої Москви. Тому раджу всім поводитися відповідно до свого сану – поводитися достойно. Я вірю, що настане час, коли ми зможемо всі разом зібратися і відправити службу Божу. Тому не варто обливати брудом одне одного, щоби ми могли потім подивитися одне одному у вічі.  

– Коли громада перейшла до ПЦУ, священник залишається чи призначається новий? 

– Є різні випадки. Буває так, що громада долучилася до ПЦУ разом зі священником. До прикладу, перша парафія в Україні, яка перейшла таким чином, – це село Шишківці на Кіцманщині. Громада одностайно перейшла на чолі зі священником до ПЦУ. І все у них добре та мирно минуло. Та бувають випадки, що священники не хочуть підтримувати громаду і залишаються у московському патріархаті. Це їхнє право. І в такі громади ми призначаємо нових священників. 

«Процес переходів громад дуже складний»

Андрій ГЕВ’ЮК, релігієзнавець, кандидат політичних наук: 

«По-перше, щоби відбувся перехід релігійної громади в іншу церковну юридичну громаду, має бути певний тригер, якась радикальна подія. 

Друге – це люди. Мають бути ініціативні авторитетні місцеві особи, які є так званим локомотивом. Плюс критична маса місцевих людей, яка готова діяти, а не чекає, що інші за них це зроблять. 

Третє – це кадри священників. Переважно священники правлять з початку 90-х, або це вже їхні діти, і вони здебільшого місцеві або з сусідніх сіл. У них є великі родини, які й переважно гальмують всі процеси оновлення церковного життя. Це якщо ми говоримо про села. В містах трохи інша ситуація. 

Четверте – це тісні взаємозв’язки в середині УПЦ між священниками. Вони часто зустрічаються, їздять в гості одне до одного. У них своя ієрархія, така собі офіційна і неофіційна «священницька тусовка». При переході в нову юрисдикцію тебе всередині священицької «тусовки» сприйматимуть як зрадника. 

По-п’яте, перехід не гарантує збереження парафії, якою ти керував останні 20-30 років, а на твоє «насиджене місце» можуть і когось іншого відправити. По-шосте, важливе питання – заміна одного священника на кого? ПЦУ немає такої кількості священників, щоб одразу всі парафії закрити, частковий кадровий голод в неї таки є. Тому заміну священника в громадах багато людей сприймають так: «Ми цього знаємо, він наш місцевий, ми побудували йому хату, він живе з нами, а новому треба нову». Це примітивна логіка, але вона дієва, і нікуди з голів людських не дівається. 

По-сьоме, у селах священника, як і вчителів, здебільшого сприймають як певного місцевого авторитета, до слів якого прислуховуються, «бо так сказав батюшка». Багатьох він хрестив, одружив, він всіх знає персонально. Тому ці неформальні зв’язки й гальмують перехід в іншу церковну юрисдикцію. 

І нарешті, спостерігаються тісні зв’язки священників із місцевими владними органами. Тому голови ОТГ зазвичай у питаннях переходів громад самоусуваються. Керівництво правоохоронних органів теж не підтримує ініціативні групи з переходом. 

Існують ще й ідеологічні фактори якими успішно маніпулюють священники: міжнаціональний фактор, ідеологія «руского міра», антиамериканізм, ЛГБТ і ще ціла купа різних антиукраїнських ідеологем, якими десятиліттями УПЦ МП маніпулює, і в багатьох випадках це на людей діє.

Тому процеси переходів громад від УПЦ до ПЦУ будуть складними й тривалими, але єдина православна церква в Україні вже є. Це ПЦУ, і рано чи пізно до неї перейде переважна більшість православних громад України».     

Статистика  

Як повідомили у Чернівецькій ОВА у відповідь на інформаційний запит «МБ», в області до УПЦ належить 411 релігійних громад, до ПЦУ – 212, до УГКЦ – 26. 

З 24 лютого 2022 року розпорядженнями Чернівецької ОВА зареєстровано перехід до ПЦУ релігійних громад сіл Хлівище, Вербівці, Юрківці, Бабин, Рингач, Хрещатик. 

Залишити відповідь