Щоразу, коли мені страшно, я запитую себе, що в мені більше – любові чи страху?

 “За тобою відчувається сила”, – кажуть мені часто, а я посміхаюсь в середині себе. Люди близькі розуміють, з яким подоланням мені все дається. Я завжди була чуттєва та емоційно вразлива, а після пережитого в Україні моя стабільність взагалі слабка.

Мене легко зачарувати та розчарувати, легко травмувати чи навпаки розвеселити. А ще я великий боягуз. Здавалося б, що після бомбардування, я вже маю нічого не боятись, але це так не працює. Наприклад, прямо зараз, я знову лечу в літаку і боюся. Але по мені це непомітно. Тим, кому здається, що я все вирішую і роблю легко – це тільки здається. Я боюся багато чого. Інколи так, що плачу, ціпенію, впадаю в крайнощі.

Але є одне “але”. Щоразу, коли мені страшно, я запитую себе, що в мені більше – любові чи страху? Хто ким керує? Я страхом, чи він мною? І якщо перемагає страх, то гріш ціна мені, як людині. Я чітко розумію, що безглуздо щось не робити просто тому – що страшно.

Ні, боятися нормально, це форма захисту, але не нормально, коли страх перемагає. Моє кредо – діяти, навіть через сльози та хвилювання. І якщо я плачу, це не означає, що я здалася. Це не про слабкість, якщо на те пішло. Це означає, що я жива. Це означає, що мені зараз боляче, страшно чи я переживаю. Але зовсім не означає, що вмикається режим бездіяльності. А ще, я пам’ятаю, що всі емоції важливі та всі почуття потрібні.

Розподіл на плюс та мінус – залиште для тих, хто цього хоче. Мені не треба говорити, як правильно треба почуватися. Якщо форма вираження моїх емоційних станів не стосується інших – це моя справа. І ще, я вважаю, що сльози це не про слабкість, це – про силу. Потрібно бути досить сильним, щоб показувати свою вразливість та потребувати підтримки. До цього я прийшла з віком. І я знаю, що багато хто до цього приходять.

Вираз “сильні не плачуть” залиште соціопатам. Адже будь-які почуття та емоції не означають, що я опустила руки, це означає, що я людина і я вмію відчувати. Тут головне пам’ятати, що любов має перемагати і що саме я керую страхом,а не він мною. Завжди.


Юлія Нечай

Залишити відповідь