Багато дітей, особливо підлітків, у депресивних станах

1 червня в Україні відзначається Міжнародний день захисту дітей. День запроваджений з метою привернення уваги до проблем дотримання прав і охорони здоров’я дитини. Однак зараз це свято відрізняється від минулорічних, адже окрім веселощів та розваг, доводиться згадувати діток, які загинули від війни. І ця ситуація, безумовно, наклала свій відбиток і на психіку дітей.

Говоримо з психологинею Альоною Головіною про те, як розказувати діям про війну і як їх від цього відволікти.

Що у цей непростий час можна сказати про стан наших дітей?

Наші дітки перебувають у дуже складних умовах зараз. Вони проживають усе те саме, що і дорослі, копіюють дорослих.  Багато дітей, особливо підлітків, у депресивних станах. І це, на жаль, наша реальність.

Трішки легше тим діткам, у яких дорослі змогли впоралися із ситуацією. А якщо дорослі поруч із дітьми живуть у такому завмерлому стані з думкою «не на часі», то дітям важко. Бо дорослі мають бути опорою для дітей. Напруги, злості, втоми дуже багато.  

Звичайно, реакції дітей залежать від регіону. Трохи спокійніше тим, хто живе у тилових регіонах, де тривоги рідше, ночі спокійніші.

Я зараз у Києві і ось ці прильоти щоночі вони втомлюють усіх. Це постійні хвилювання і ночі без сну. І цим діткам складніше, бо вони живуть у реакції страху.

Зовсім інша історія – це діти на окупованих територіях, де відбуваються активні військові дії. Це жах для дитячої психіки і її перевантаження. Коли поруч є смерті, втрачається безпека, опора на дорослих. Тому вони потребують величезної реабілітаційної роботи.  

І ще одна категорія – це діти-біженці. Багато хто з них мусив сидіти у підвалах, перш ніж виїхати у безпечні місця. І багато хто з цих дітей мав шокову реакцію. Навіть після переїзду у спокійніші регіони чи за кордон потрібна тривала реабілітація для повернення відчуття безпеки.

Я працюю з українками по усьому світу, зокрема і з тими, хто переїхав до інших країн через війну. Я бачу, що дітки адаптуються швидко до змін, до іншомовних колективів. Їм подобаються іноземні школи – і це має бути дзвіночок для нашої освіти. Але багато діток сумують за домом, сумують за своїми іграшками, які залишили вдома. І вони хочуть додому, хоча і добре адаптуються до простору, в якому вони перебувають.

Загальна ситуація непроста, але віримо, що у дітей психіка лабільна і за умови адекватної допомоги, ми зможемо усе подолати. Хоча на це потрібно багато часу.

Чи варто дітям відмовляти у розвагах і казати таке поширене «не на часі», «зараз війна»?

Справді є така тенденція, коли люди собі відмовляють багато у чому, бо «не на часі». Але варто задуматися, а коли на часі? Зараз все «на часі», все, що підтримує життя, дає радість. Хоча би 5 хвилин сміху допомагає дитині. Сьогодні, як ніколи, важливо про це пам’ятати.  І не зупиняти, не присоромлювати, що десь дорослі воюють, а смітися і танцювати не варто. Ні, цього не робимо! Менше насильства та агресії з боку батьків, потрібно бути чутливими.   

Що потрібно дітям розказувати про війну?

Про війну важливо розказувати чесно і відверто, але без жахливих деталей. Жодних «вмеро, розірвало».  Так, варто розказувати, що в Україні відбуваються військові дії. Пояснювати, що є наші воїни, які захищають нас, що є загиблі, які віддали своє життя, щоб зло не поширювалося далі світом.

Як порадити відволікати дітей? Що варто з ними робити?

Влітку обов’язково пробуємо дітей відволікти. Показуємо приклад, живемо разом з дітьми. Приділяємо їм час, не сидимо у телефонах. Створюємо для них комфортний простір: подорожуємо, граємо в ігри, читаємо книги, дивимося фільми, обговорюємо їх. Тобто приймаємо активну участь у житті наших діток.

ДОВІДКОВО

Що треба знати про права дітей

Як роз’яснюють юристи, основним міжнародним документом, в якому викладені права дитини, є Конвенція ООН про права дитини. В українському законодавстві правовими документами, які регулюють це питання, є Конституція, Сімейний кодекс, Закон “Про охорону дитинства” та Цивільний кодекс. Дитиною є особа віком до 18 років, малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою – у віці від 14 до 18 років.

У загальному розумінні порушенням прав дітей є обмеження їх у правах та можливостях, які надаються їм державою від народження для нормального й всебічного розвитку та формування особистості. У ширшому значенні також відносять порушення прав, що захищені нормами Законів України “Про охорону дитинства”, “Про попередження насильства у сім’ї”, “Про освіту”, Конвенцією про права дитини. Зокрема в Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право на:

  • особисте життя та захист від посягань на нього, право на захист від усіх форм фізичного та психологічного насильства, право на відпочинок і дозвілля;
  • захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може нести небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в здобутті дитиною освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.
  • захист від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень, захист дитини від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини, захист від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання.
  • Юристи пояснюють, що порушення цих основоположних норм є порушенням прав дитини та тягне за собою відповідальність у встановленому законом порядку. Вони радять не залишати без уваги та реагування випадки порушення прав дитини у школі, тим паче, що освітяни зобов’язані захищати дитину від будь-яких проявів насилля, зокрема психологічного. До конфліктів з однокласниками слід залучати вчителів та шкільних психологів, або ж соціальні служби у справах дітей.
  • Батьки мають право захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей. Існує перелік органів та служб до яких потрібно звертатися у разі порушення прав дітей: органи місцевого самоврядування, прокуратура, органи опіки та піклування за місцем проживання, на гарячі лінії, до центрів соціальних служб у справах дітей сім’ї та молоді, дитячого омбудсмена. Також, за батьками завжди залишається право на звернення до суду, яке закріплене Конституцією. Звернення слід подавати, як в усному, так і письмовому вигляді, для більшої впевненості, що питання не залишиться без розгляду.

Залишити відповідь