Лікар і викладач добровільно пішов у ЗСУ і служить вже півтора року

Професор Буковинського державного медичного університету Андрій Бербець вже багато років працює акушером-гінекологом. Але через війну він змушений був змінити мирну професію і стати військовим лікарем. Згідно із законодавством, викладачі вишів не підлягають мобілізації. Проте Андрій не став брати відстрочки від призову і вже півтора року є військовим медиком.

– До початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну я працював на посаді професора в БДМУ. У 2021 році захистив докторську дисертацію, кандидатську ще раніше – у 2005 році. Моя кар’єра складалася непогано. Це стосується як лікувальної, так і наукової роботи. Пацієнти, які до мене зверталися, були задоволені, а наукові статті виходили в престижних журналах. Усе було гаразд і щодо роботи зі студентами, – розповідає Андрій Бербець. – Коли почалося вторгнення, я спробував попрацювати кілька днів у звичному режимі і не зміг. Розумів, що існування нашої країни під загрозою. Тож 28 лютого 2022 року добровільно пішов у військкомат і перші пів року служив медиком навчального центру на Львівщині.

Спочатку Андрій працював у медичному пункті. Коли в частину приїхали інструктори з тактичної медицини, зголосився на проходження поглиблених курсів. Відтак сертифікувався і теж став інструктором. Андрій викладав щодня впродовж чотирьох місяців і передав знання майже 600 військовим.

  • З кінця червня по жовтень минулого року я був залучений як інструктор з тактичної медицини. Ми викладали під егідою Всеукраїнської ради реанімації. Ця громадська організація дуже тісно співпрацює зі ЗСУ, – пояснює Андрій. – Методологія ґрунтується на американському протоколі тактичної медицини. Є рівень для усіх військовослужбовців, і є вищі рівні – для бойових медиків. Я навчав військовослужбовців, щоб вони могли врятувати своє життя і життя побратимам. Цей курс одноденний, але ті, хто його пройшов, вміють користуватися турнікетами та індивідуальною аптечкою, тож зможуть надати необхідну допомогу до приїзду медиків. Цього, наприклад, немає у росіян, тож у них великий відсоток втрат від поранень. 

У жовтні Андрія Бербеця відрядили до 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Ця бригада воює давно, пройшла АТО, і її позиції знаходяться в місцях найгарячіших зіткнень. Тож медику неодноразово доводилося брати участь в евакуації поранених.

– Я перебував там з 14 жовтня по 14 травня. З цих семи місяців найважчими були лютий та початок березня. У цей період бригада була залучена неподалік Бахмута. Туди якраз завели «вагнерівців». Було чотири тижні безперервного штурму. Ми мали великий потік поранених, тож працювали фактично цілодобово. Часом і спали не роздягаючись, і чергували по 36 годин. Доводилося забирати військових під обстрілами з артилерії та танків. І це було частиною моєї служби. Не буду стверджувати, що вчиняв щось героїчне. Я робив те, що вмію, — надавав медичну допомогу. На жаль, траплялися випадки, коли бійця кладуть у наш евакуаційний транспорт, а він помирає, бо поранення з життям не сумісні… Таке буває. Це війна, – каже Андрій.

Андрій згадує перші дні, коли приїхав на передову.

– Мені дуже пощастило з колективом, у якому я опинився, коли приїхав у зону бойових дій. Неодноразово переконувався, що мої бойові побратими – фантастичні люди. Але в жовтні росіяни мали дуже багато снарядів, – каже військовий медик. – Вони гатили буквально цілодобово. Я навіть засікав, що у деякі дні снаряди падали кожні 15 секунд, а вночі – кожні 60 секунд. В останні місяці ці обстріли зменшилися, а нашу артилерію чути набагато частіше. Вважаю, що стратегічна ситуація змінюється на нашу користь. У ЗСУ люди налаштовані дуже рішуче. Ніхто не говорить про перемовини з агресором,  я такого не чув. Усі в армії вірять в нашу перемогу, і певні, що вона буде дуже переконливою.

Андрій на війні не забував і про те, що він викладач медичного вишу. Навіть зміг із передової записати кілька лекцій.

– Звісно, викладати повноцінно я поки що не можу, але завжди погоджуюся, коли пропонують взяти участь в онлайн-конференціях, поділитися досвідом, – каже Андрій. – Упродовж  квітня-травня мав п’ять онлайн-виступів перед студентами та лікарями. І це мені допомагає залишатися на рівні у професійній  медичній сфері. Крім того, це важливо для мого психологічного стану, адже допомагає організуватися. Щобільше, навіть вдається публікувати наукові статті за основним фахом.

У травні Андрій Бербець виступив на Європейському конгресі акушерів-гінекологів у Кракові. Він був єдиним військовим на цьому форумі. Доповідь перед медиками з різних країн читав у військовий формі.  

– Це з’їзд лікарів нашої спеціальності дуже високого фахового і наукового рівня. Він відбувається раз на два роки, – розповідає Андрій. – Асоціація акушерів-гінекологів України вирішила, що я маю увійти до складу делегації, оскільки є військовослужбовцем. Моя доповідь справила велике враження на європейських лікарів. По-перше, військовий медик, представник ЗСУ – і виступає на науковому форумі англійською мовою. По-друге, був важливим сам зміст доповіді: попри складну ситуацію в Україні, наша медична система вистояла, а українські медики працюють, як герої. Моїми співавторами були лікарі пологових будинків Запоріжжя та Харкова. Їм доводиться рятувати життя матерів і немовлят під час повітряних тривог та ракетних обстрілів. Усе це вразило європейців. Лікарі аплодували після мого виступу стоячи.

Андрій Бербець продовжує військову службу, але мріє повернутися до своєї мирної професії викладача та лікаря акушера-гінеколога.

Залишити відповідь