До війни гурт збирав цілі стадіони, а з першого її дня виконавці змінили мікрофони на зброю

Оборона Києва, запеклі бої та порятунок військових на Харківщині. На понад рік музика для гурту «Антитіла» відійшла на другий план. Адже ще з початку повномасштабного вторгнення рф на Україну фронтмен Тарас Тополя та інші музиканти пішли добровольцями у територіальну оборону.

Після завершення роботи на фронті учасники гурту знову повернулися на сцену та вже дали концерти у декількох містах України.

Про свою службу, труднощі з якими зустрілися, творчість та розвиток української музики лідер гурту “Антитіла” Тарас Тополя розповів у інтерв’ю.

Розкажіть про свій військовий досвід. Чи складно було пристосуватися до нових умов, до військової служби?

– Не скажу, що було легко. Тому, що ми в один момент перестали працювати, як музиканти і почали працювати, як військові. Це стрес, це почуття великої відповідальності. Ми пішли на фронт одразу з першого дня, як парамедики. Спочатку працювали в Києві разом з нашим батальйоном. Потім на Харківщині, у самому Харкові і на його околицях. Ми чітко усвідомлювали, що це only one way, єдиний шлях, який найефективніше дозволяє долучитися до захисту країни, стати військовим. Не завжди ми були на передовій, далеко не завжди. Тому, що батальйон змінював місце дислокації, змінював точки, в яких ми несли службу. І наші роти в різних місцях несли службу: десь на нулі, десь на першій лінії. Ми, як медики, налагоджували логістику, допомагали евакуйовувати поранених, надавали першу допомогу. Але це було і є саме тим місцем, в якому під час війни ми почували себе найбільш ефективними. Розуміли, що ми робимо те, що наразі найбільш потрібно для країни.

Який момент був для Вас найважчим?

– Багато важких моментів. Найбільш важкі я виділяти не хочу, тому, що це буде звучати тривіально. Найважчі моменти – коли був бій. І коли наш батальйон, наші підрозділи брали участь. Коли ми евакуювали поранених, коли ми надавали першу допомогу в різних ситуаціях. Це вибухи, дим, кров, ампутовані кінцівки. І все це ти бачиш, з усім цим ти маєш працювати. Адже потрібно врятувати комусь життя, потрібно, щоб батальйон виконав своє бойове завдання. Було важко багато разів.

Зараз Ви більше волонтер, співак чи військовий?

– Більше, мабуть, співак і волонтер. Тому, що ми безпосередньо не беремо участь у військовій роботі нашого батальйону. Але допомагаємо побратимам, допомагаємо родинам, дітям, загиблих наших воїнів. Як загиблих?…Тих, кого вбили росіяни на цій війні. Виступаємо на сцені, акумулюємо кошти на різні напрямки діяльності нашого фонду «Антитіла», який ми створили після того, як вийшли з передобою. Ось так.

Чи плануєте ви повертатися ще в зону бойових дій?

– Якщо нам дадуть такий наказ, ми обов’язково це зробимо. Наразі ми знаходимося в нашому 130 батальйоні, ми по суті резервісти.

Як Ви вважаєте, чи важливо зараз проводити концерти, і таким чином підтримувати емоційний стан людей, збирати кошти для Збройних Сил України?

Так, важливо. Я не буду моралізувати зараз. Звичайно, деякі концерти викликають чимало питань і подив. Все також залежить від формату концерту, від того, яка логіка самої події, яке гасло події, який сенс. Не завжди концерти відбуваються на підтримку Збройних Сил і не завжди заявлений мотив концерту співпадає з тим, що відбувається де-факто на сцені. Я можу казати про наші виступи в Україні, за кордоном. Кошти з них частково йдуть на підтримку батальйону, частково йдуть на підтримку програм нашого фонду.

До прикладу, з концертів у Європі ми закрили черговий збір. Близько півтора мільйона гривень ми передали на антидронові рушниці. І таким чином, загальний збір на 6 мільйонів ми змогли закрити.  Антидронові рушниці уже передали в підрозділи. Також під час наших концертів ми закликаємо робити донати на наш благодійний фонд. З цих коштів ми потім теж реалізовуємо наші програми. Ну і також концерти важливі всередині країни, мабуть, щоб підтримувати дух людей. А за кордоном, для того, щоб ще раз нагадувати закордонній публіці про те, що в Україні йде війна.

Чи війна змінила якось Ваш світогляд?

– Ніяк не змінила. Ті ж самі принципи, які були до війни в гурту «Антитіла» – вони і залишилися. Але це ще раз укріпило нас у наших життєвих переконаннях. Не соромно дивитися в очі своїм дітям, своїм близьким і рідним. «Антитіла» зробили те, що вважали за потрібне. З першого дня війни за жоден наш вчинок мені не соромно. Більшість наших друзів зайняла проукраїнську активну позицію. Частина гурту «Антитіла» почала працювати волонтерами, допомагати нашому підрозділу. І не лише. Частина наших друзів донатила і робила все в рамках цивільного життя, щоб підтримати армію. Тому нічого особливо не змінилося. Окрім того, що ми не давали концертів. І це тривало досить довго, майже рік, поки ми були разом з нашим батальйоном у зоні бойових дій. А потім повернулися назад на сцену. Всі ті ж самі пісні. Додалися ще декілька нових композицій, у яких так само, як завжди, є сенс, є певний посил від гурту «Антитіла», в який ми самі віримо і намагаємося передати його всім людям.

Що ви можете сказати про українську музику зараз? Чи можна це називати своєрідним «відродженням»?

– Мені б дуже хотілося, щоб так було. Але дуже хотілося б, щоб це відродження було не лише в форматі «ми зараз переведемо всі наші російські пісні на українську мову і тепер будемо співати їх українською», а хотілося, щоб це було щире бажання творити український контент, українські пісні, українську лірику. Тому, що Україна в серці. Тому, що Україна болить. Тому, що це важливо. Хочеться, щоб це розуміння було в артистів і щоб ми вже більше ніколи назад не повернулися до російськомовного шлаку. Як би він не сунув, як би нам не намагались його «впихнути» через YouTube, через Spotify, через інші сервіси. Створювати треба своє – українське, якісне. І багато-багато працювати заради цього. І вкладати кошти, звісно.

Як Ви ставитеся до тих, хто продовжує досі слухати російську музику?

– Я ставлюся з помірним оптимізмом. Маю помірний оптимізм, дивлячись у майбутнє щодо української музики. Принаймні «Антитіла», допоки матимемо сили, ми будемо робити все, щоб з’являвся якісний україномовний контент. Як ми це робили і до війни. Інвестували великі кошти, вкладали багато сил, щоб не робити лівою ногою, а робити якісно. Щоб це дійсно було на рівні з іншими творами закордонних зразків. Я дуже надіюся, що це буде продовжуватися і наші артисти будуть так само віддавати себе, щоб посилювати український інформаційний простір. Когось звинувачувати за те, що він чи вона слухає російську музику я не буду. Я хочу лише зробити так, щоб для цих людей, які слухають російськомовне, з’явилася хороша, україномовна, якісна альтернатива. І м’яко спонукати їх переходити на прослуховування саме української музики. Хоча, мені здається, після тих тисяч ракет і «Шахедів», які прилетіли нам на нашу голову, це очевидно, що ми маємо перестати слухати російське.

І насамкінець трішки розкажіть про свої концертні тури Україною та за кордоном? Які концерти заплановані?

– За кордоном запланований тур Америкою, який почнеться наприкінці вересня. Будуть концерти в Європі, в Австралії, в Новій Зеландії. І дай Бог продовжимо наш тур в Україні і будемо їздити по містах України. Всіх запрошую. Слідкуйте за antitila.com та за нашою афішою.

Журналістка Аліна Книжник

Залишити відповідь