Волонтери відправили в Україну 110 фур допомоги, а також провідують українських військових, які проходять навчання у Британії

«У мене було вже сьогодні зранку 18 дзвінків  з передової, зі Львова. І все з приводу волонтерства», – розповідає Галина Косинська з Лондона під час нашої розмови о 9 ранку.

11 років тому пані Галина, яка переїхала до Англії з Тернопільської області, відкрила ресторан української кухні Prosperity Ukrainian Cafe & Restaurant у Західному Лондоні у Річмонді. Це родинна справа. Пані Галина і пан Олександр відкрили українську ресторацію в 2012 році.  Ресторан користується великою популярністю як серед британців, так й українців й знаний своїми неймовірними гастро-рецептами, унікальними смаками та високими стандартами обслуговування.

А з 24 лютого вони стали волонтером.  І за підтримки лондонців та різних громад та компаній з усіх куточків Англії, організували і відправили 110 фур допомоги, як для військових, так і для вимушено переселених осіб.

ДОПОМОГУ ПРИНОСИЛИ ДО РЕСТОРАНУ

Пані Галина зізнається, що не волонтером стала мимоволі.

Ми працювали і частково почали вносити українську культуру. У нас подобалось британцям. Англійці, вони трішки консерватори, але коли куштували страви, вони їм подобалося», – каже Галина і згадує, що лише у 2014 році, коли росіяни захопили Крим, англійці почали розуміти, що Україна і Росія – це зовсім різні народи. А з 24 лютого вони остаточно зрозуміли, якою небезпечною є Росія. Це зрозумів весь світ.

«Коли почалася війна в Україні, я зранку зайшла у кімнату свого сина, бо почула якісь звуки. Це була четверта година ранку. Він не спав. Каже мені: «Мама, Україну бомблять». Я не повірила і кілька разів перепитала, а потім був просто шок, – згадує Галина.

Того дня біля дверей її ресторану почали з’явилися незнайомі люди, які приносили пакети з допомогою для України.

«Коли прийшла у ресторан, то біля дверей побачила багато квітів, дитячих іграшок, пакетів з одягом, дитячою сумішшю, їжею. Був закладений вхід у ресторан. Ми відкрили двері і почали з чоловіком усе це заносити. У мене був заброньований ресторан на півроку вперед, а тут все полетіло шкереберть. Його повністю заклали речами. А люди продовжували йти і несли, несли, давали гроші. Я спочатку не розуміла навіщо вони це роблять. Я взагалі не розуміла, що маю з тим всім робити. І до третього години дня у мене не було де сісти, бо нанесли гуманітарної допомоги. Вона була на столах, під столами», – розповідає Галина.

«Потім прийшли мами з британської школи, де навчається мій син, і почали допомагати. Самі принесли коробки, почали все пакувати, сортувати, підписувати. Я кажу, що взагалі не знаю, що робити. Я просто розгубилася.

Ящики складали в ресторані і вже не було, де пройти. Їх наскладали до стелі», – продовжує Галина.

ВАНТАЖИЛИ ЩОТИЖНЯ ПО 13 ФУР

Тоді вона згадала про логістичну компанію в Україні і виявилося, що у Лондоні було дві вантажівки.

«Ми завантажили машину. А куди їх везти, не знаємо? Дзвоню у посольство, вони сказали, що термінова потрібна гуманітарна допомога в Івано-Франківськ. Я зв’язалася і мені підтвердили, що прибули два вагони біженців, особливо дітей, і все потрібно. Тож перші дві фури поїхали туди. Ну і потім пішло. По 13 фур на тиждень вантажили. На сьогодні 110 фур пішло в Україну. Зараз переважно великі організації зголошуються допомогти. Наприклад, англійська фірма передає 600 палет їжі. Тепер шукаю фінансування на 10 фур», – пояснює жінка.

Волонтери фури з допомогою відправляють у різні міста. Київ, Дніпро, Тернопіль, Івано-Франківськ.

НАГОДУВАЛИ БОРЩЕМ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ

Окрім відправлення допомоги в Україну, пані Галина з іншими українцями їздить до військових, які проходять навчання у Британії.

«Це ще один етап мого волонтерства. Ми їздимо до наших військових два рази на місяць. Готуємо їм вечерю з українських страв, організовуємо концерт – так проводжаємо в Україну. Мені важко це все морально. Я їх сприймаю, як своїх і потім вони сняться. Їхні обличчя – вони сильні, вони духом підковані, вони патріотично налаштовані. Це ми трохи приникли, а вони – ні. Вони  дуже сильні духом і впевнені в перемозі», – каже пані Галина.

Волонтери везуть українським військовим борщу, пиріжків, сало, солодощі. Варять до 300 літрів борщу.

«Це домашня їжа. До мене підійшов один військовий, який півтора року на передовій. Каже, у Лондоні завдяки нам відчув Україну. Зізнався, що не їв пиріжки і борщу півтора року. Каже: «Я зараз відпочиваю, як вдома. Хай один день, але я себе відчув як вдома». Так приємно чути ці слова», – зізнається Галина.

Попри все пані Галина продовжує займатися своїм українським рестораном. І майже кожного дня доводиться поєднувати і волонтерство, і роботу.

«Я продовжую займатися рестораном, бо треба за щось жити. Але я не можу відмовитися від волонтерства. Наприклад, фабрика Grace пропонує тисячі енергетичних батончиків. Вже готую на відправку. Цього тижня чотири пікапи для військових їдуть в Україну. Так і живемо», – розповідає Галина.

ВДЯЧНА БРИТАНЦЯМ ЗА ДОПОМОГУ ТА ПІДТРИМКУ

Жінка зізнається, що важко усе поєднувати, але волонтерство не планує залишати.

«От зараз мені треба їхати в ресторан, оформляти паром, оформляти страхівки, бо відправляю машину ввечері. Впродовж дня готую їсти для запланованого банкету. У вихідні запросили на вуличну торгівлю і треба готувати їжу. А в понеділок вихідний, і це знову  оформлення документів, бо у вівторок фуру відправляю», – розповідає свій графік пані Галина.

Українка каже, що дуже вдячна британцям і приємно вражена їхнім бажанням допомогти.

«Район, де я живу і де працює ресторан – це багатий район. Я 10 років тут живу і мене всі знають. Англійці дуже доброзичливі, а волонтерство в Англії шанується. І багато заможних людей волонтерили у мене, були члени парламенту з сім’ями, які тут живуть. А ще вони мене дуже підтримують. Кажуть: «Ханна, ти не кидай свій напрямок, ти продовжуй волонтерити, а ми тобі поможемо і не дамо збанкрутувати. Вони приходять зі своїми сім’ями їсти, дні народження роблять», – ділиться вона враженнями.

Питаю, які у пані Галини плани на майбутнє, вона лише усміхається.

«Мені плани диктує життя і поки що я не можу зупинитися. Будемо працювати, доки ми потрібні. Я вже сто разів сказала, що зав’язую. Потім хтось дзвонить, пропонує якусь допомогу. Як я скажу ні, якщо 600 палет їжі пропонують. Тому продовжую. Хлопці дзвонили, розбили машину. Їздимо, шукаємо, відправляємо. Вони мають надію на мене і я не можу їх залишити, – каже Галина. – Я би рада хоч зараз повернутися до своєї основної діяльність – нарешті готувати нормальний борщ. Але давайте виграємо війну і після цього повернемося в ресторан».

Автор Людмила Павчак

Залишити відповідь