«Україна в серці». Сучасні реалії змусили українців роз’їхатись по усьому світу. Хтось виїхав з рідного дому нещодавно, хтось мешкає закордоном понад 5 років. Та все ж 24 серпня для кожного є особливо щемливим днем.

Ми поспілкувались із українцями з різних країн про те, як вони відзначатимуть цього року День Незалежності. Також розпитали, чим найбільше пишаються, про що розповідають іноземцям, за чим сумують і чого бажають рідній країні.

Тетяна Шпікула, майже 2 роки проживає у Лондоні, Великобританія

– Торік на День Незалежності я з дітьми вперше відзначила цей день в іншій країні. Ми вирішили піти до району Westminster, адже знали, що тут часто збираються українці. Ми взяли український прапор та не прогадали, адже було дуже людно та атмосферно, кожен мав щось жовто-блакитне, чи то стяг чи одяг, чи повітряні кульки. Атмосфера була дуже патріотичною. Цьогоріч теж є у планах відвідати щось подібне та зустрітись із земляками.

Найбільше я сумую за рідними, які зараз в Україні. За домом та місцями, де пройшло дитинство та юні роки. Новим іноземним друзям я часто показую світлини нашої країни у мирний час – ще до війни. Розповідала, як наші люди згуртувались в одну мить, коли прийшла біда. Ох, одного разу ми навіть влаштували інтернаціональну вечірку і кожен мав принести страву своєї країни, скажу так – англійцям подобається наша кухня. У цей день, як у всі інші дні, я мрію та бажаю мирного неба та перемоги нам, бо ми її виборюємо дуже дорогою ціною… на жаль. Хочу бачити як відбудується та розквітне Україна і стане ще більш привабливішою та міцнішою.

Ірина Григорчук, понад 5 років проживає у місті Ессен у Північний Райн-Вестфалії в Німеччині

-День Незалежності України планую відзначати у компанії української діаспори – спільноти співвітчизників, які займаються не лише збереженням українських традицій серед українських емігрантів, а також поширенням і ознайомленням місцевого населення з нашою культурою. Оскільки День Незалежності цьогоріч серед тижня, в неділю напередодні у Кельні відбувся «Український День». Тут проводили ярмарок з виставкою українських художніх робіт та інсталяцій, виробів ручної роботи, представляли традиційну кухню, а також майстер-класи. Виступали українські гурти та провели конкурс талантів. Я дуже рада, що українська діаспора у нашому регіоні сильна та активна, ми «тримаємося купи» та пишаємося тим, хто ми є, допомагаємо одне одному, і, звісно, українським бійцям на фронті.

Найбільше тут я сумую за українською культурою. Мені бракує великих, класних літературних фестивалів – як от, «Ї», або «Книжковий форум». Також бракує музичних фестивалів та концертів – лампових, затишних, атмосферних, з невеликими, поки що не дуже популярними гуртами. Таких речей багато, я доволі ретельно відслідковую розвиток українською культури в багатьох сферах – література, музика, кіно, комедія, онлайн, і часто відчуваю, що англійською називають “fear of missing out” – страх (чи то пак, жаль), що я не беру участь в цих подіях напряму, наче упускаю можливості. Саме тому беру на себе неофіційну роль амбасадорки української культури, що, на мою думку, мають робити усі емігранти. Нових знайомих іноземців знайомлю з мовою, вчу українських слів, готую вареники, пляцки – показую нашу кухню, розповідаю про безліч красивих місць і запрошую відвідати Україну. Дуже пишаюсь українською музикою і часто раджу іноземцям послухати «Onuka», «ДахаБраха», «Zapaska», та при можливості беру їх з собою на концерти.
Щодо побажань і мрій, то хочу не бачити загарбників на рідній землі. Хочу, щоб усі, хто захищають нашу країну, повернулися додому живими та здоровими, щоб були щасливими в колі своїх близьких. Хочу не бачити і не чути російської мови в Україні. Що саме буде відбуватися в рамках святкування Дня Незалежності саме в цей день не так важливо, як те, що кожен з нас щодня робить для того, щоб цю незалежність зберегти. Хочу не миру, а перемоги.

 Лілія Олексів, понад 8 років проживає з сім’єю у місті Лоуле, Португалія

– Відверто кажучи навіть не задумувалась над тим, як відзначатиму цей день. Адже зараз я на відпочинку в Італії. Але якби була в Португалії, думаю, пішла б на концерт, який завжди організовує українська школа в місті Фаро, там влаштовують ярмарки і зароблені кошти надсилають ЗСУ.
На жаль, зараз ми найбільше говоримо про війну. Завжди хочеться донести португальцям нашу позицію, щоб вони і надалі нас підтримували. Чесно, пишаюсь найбільше нашими бійцями, які незважаючи на все, до останнього боряться за нашу країну, розумними, красивими нашими українцями, горджусь, що я Українка. І сумую найбільше за своїми рідними, які залишились вдома, особливо за дідусем, який не готовий залишити свою Батьківщину. А от побажати хочу тільки ПЕРЕМОГИ в цьому році, повернення Криму, миру і процвітання. І щоб наша країна змінювалась і розвивалася.

Ірина Мотурняк, проживає у місті Чикаго, США

-Сьогодні я планую сходити із знайомими на мітинг протесту для українців. Думаю, там збереться чимало людей.

Сумую зараз найбльше за запахом, який є тільки вдома та за рідними. За нашими горами. А ще – дуже-дуже хочу в Буковель. Знайомим тут я розповідаю про наші традиції, але, зазвичай, коли місцеві дізнаються звідки я, то завжди запитують про війну та кажуть, що дуже шкода, співчувають українцям, яким доводиться усе це переживати.

Найбільше мені б хотілося, щоб все вже було мирно та спокійно і щоб ніхто не постраждав.

Наталія Тимків, проживає у місті Гамбург, Німеччина

-У якому куточку світу я б не знаходилася, але день незалежності я обовʼязково буду святкувати, щоб не забувати, що Україна є і завжди буде незалежною державою. У Гамбургу велика кількість українців, тому без масового святкування тут не обійдеться. Минулого року на день незалежності українці організували в центрі міста концерт із українськими піснями. Цього року, надіюся, що теж буде таке святкування. Тому одягаю вишиванку і буду разом в колі українців.

Інколи, прогулюючись вулицями Гамбурга, чую рідну мову. І в цей момент я розумію, що саме за мовою я найбільше сумую.  Найбільше пишаюся і найбільше всі іноземці захоплюються мужністю, незламністю і силою наших воєнних, витримкою наших людей.
Звісно, хочеться у День Незалежності почути звернення Президента, який скаже омріяні слова всіх українців – що війна закінчилася і всі можуть повертатися до своїх домівок. Але, розумію, що це так швидко не закінчиться, тому, надіюся, що в цей день буде тиша, без повітряних тривог, без ракет над Україною.

Назар Задорожний, проживає у Чикаго, США

-День Незалежності України ми обов’язково будемо відзначати, адже якщо ти справжній українець, то у тебе є ген, який відповідає за святкування цієї величної дати для українського народу. Як я буду це робити – чи в колі сім’ї, чи можливо підемо на концерт у Чикаго, адже тут велика українська діаспора. Але обов’язковим атрибутом святкування цього річного дня незалежності України має бути святковий Донат.
Найбільше сумую за родиною, друзями та атмосферою, яка панує в нас. Завжди приємно чути від іноземців, що наші воїни найкращі. Так сталося, що я часто спілкуюся з різними людьми і завжди розповідаю, що Україна найбільша в Європі. Також у мене є спеціальні розповіді-заготовки про українців, які вплинули на світ і доклали зусиль для розвитку людства. Взагалі, те, що ти українець, вже є джерелом гордості.

Хочу, щоб в цей день кожен українець зрозумів, що аби бути справжнім українцем, потрібно підтримувати нашу ідентичність. Наступне – це те, щоб кожен зрозумів важливість мови як зброї. І останнє, щоб в цей день всі посміхалися і раділи.

Валерія Агризько, проживає у місті Тірана, Албанія

-День Незалежності сьогодні – це чергове нагадування про несправедливість та жах, який коїться щоденно. Ця дата особисто для мене із святкової перетворилася на день памʼяті, на день жалоби за добрим товаришем Олексієм Юрчаком і такими, як він. Світлими, хоробрими, кращими за більшість з нас.  Поки важко думати про щось інакше, тож особливо відзначати не планую, традиційно зконвертую злість у донат.

Я, до речі, погано говорю англійською, але так хочеться розповідати іноземцям про Україну, що почала її спеціально для цього вчити. Маю заготовлені фрази про свою улюблену собаку, про те, які українці горді та хоробрі, і як русні багато, але вона жалюгідна. Якось так.

А найбільше сумую за культурним простором. Наші письменники, музиканти, художники — незрівнянні. Совок не повернеться, нове покоління вже згадує українські мистецькі заходи, а не черги за ковбасою.

Здебільшого, ми всі мріємо про одне. Але перемога вже завтра не настане, і дуже хочеться зберегти до того часу здоровий глузд. Тому бажаю не відкладати себе «на потім», піклуватися про психологічний стан вже зараз. Коли важко, — говорити про це, не соромитись просити допомоги, звертатися до фахівців. По можливості дбати про себе, бо ми і є Україна.

Мар’яна Хохловська, проживає з сім’єю у містечку Ржічани, Чехія

-Це місто уже понад рік мій дім, але ніколи не замінить рідний Тернопіль. 32-й День Незалежності України відзначаю теж тут. Знаю, що будуть заходи від діаспори у Празі, якщо вдасться, то відвідаю. Обовʼязково розповім сину про цей день і його значущість для нашої держави і народу. А якихось особливих святкувань не буде. Обовʼязково «задоначу» на ЗСУ. Відразу ремарка: «доначу» регулярно, бо дуже хочу , щоб вдома був мир. Хочу, щоб моя дитина росла у вільній і потужній державі. Ми періодично їздимо додому і щоразу малий каже, що вдома краще. Хоча йому лиш три з половиною. От і я сумую за домом. Тут навіть не про оселю, а про ціле місто, країну. Сумую за мовою, бо в Чехії хоч і багато «наших», але все ж середовище то іншомовне. За рідними людьми, друзями. Та загалом за всім. За родинними святкуваннями Різдвяних та Великодніх свят, бо у чехів, наприклад, немає таких традицій, як у нас. Звісно, є свої і мені цікаво пізнавати їхню культуру, але душа то українська, хоче свого. Розповідаємо їм про наші звичаї та традиції, минулого року мама передавала домашню паску, то вони «зацінили». Часто розповідаю про те, що насправді робиться в Україні, про війну, яку розпочала сусідні недокраїна. Бо пропаганда тут дія, як і у всьому світі. Не всі чехи позитивно налаштовані до українців, але таке скажуть напевно про кожну іноземну країну. Ще часто згадую про українські банківські додатки з безпроблемним переказом коштів з карти на карту та електронний документообіг (в хорошому сенсі). І знайомі чехи погоджуються, що тут вони відстали. Взагалі, за період проживання тут зрозуміла, що ми – українці, самі недооцінюємо нашу країну, в нас потужний потенціал. Головне, щоб ми тримались разом і відстоювали наше.

Цього і хочу побажати усім нам. Звісно, перемоги, якомога швидше, якомога менше втрат. І головне, бути людьми, не забувати, що всі ми рівні незалежно від соціального чи матеріального статусу.

Юлія Голіната, проживає з сім’єю біля Торонто, Канада

-19 серпня тут проводили захід в честь святкування Дня Незалежності України у центральному парку. Я волонтерила там від агенції, у якій працюю. А нині 24 серпня, я в українській вишиванці і розказую моїм колегам про свято Незалежності.

Багато хто знає, що в Канаді одна з найбільших діаспор в світі, і це справді так! Ти буквально можеш купити продукти виготовлені і експортовані з України в звичайному супермаркеті( сік «Садочок», гречка, цукерки «Бджілка» і тд.). З нашого балкону гордо видніється центральна церква святої Марії, де була хрещена наша донечка. Біля церкви є площа з українським магазином, перукарнею, банком. Рідну мову ти будеш чути просто на вулиці чи гуляючи в парку. Тому сумую найбільше я за рідними людьми і місцями, які залишились в Україні.

Мої колеги на роботі знають, як вітатись по українськи і полюбляють українські страви, як вони кажуть «перОгі» і «суп-борщ».

Україні і всім, хто святкує цей день, незалежно від того, де вони знаходяться чи проживають, бажаю одного – бажання, з яким засинаю і прокидаюся кожний ранок – найшвидшої перемоги і миру!

Марія Левізоровіч, проживає з сім’єю у місті Жміґруд, Польща

-З собою тут я маю вишиванку і в цей день її вдягаю, бо це одна з традицій або хоча б щось синьо-жовте, якщо робота не дозволяє, як раніше було. В цьому році, на жаль, вишиванка буде чорна, бо ситуація в країні не дозволяє радіти…

Сумую найбільше за родиною, рідним домом, традиціями, яких тут немає (наприклад, випікання паски на Великдень чи на Різдвяні свята колядки, щедрівки і т.п.). Про паску багатьом розповідала, про вишиванки, без яких не уявляю українців. А ще дуже сумую за нашою водою з крана вдома, бо вона не прирівняється до польської, як би це смішно не звучало.
А найбільше хочу в цей день побачити нашу Перемогу, припинення загибелі наших солдатів, мирних людей і наших менших друзів.

Тож, українці нині єдині у своїх побажаннях для рідної країни. Всі чекають перемоги, миру, процвітання і повернення додому усіх, хто зараз далеко. З днем народження, Україно!

Авторка: Юлія Савчук

Залишити відповідь