Нещодавно на українському YouTube-каналі «Ісландія» відбувся стрім, в якому деякі слова одного з ведучих змусили задуматись і з’ясувати думку українських жінок щодо виїзду за кордон.

Ось що, власне, сказав ведучий Володимир Петров:

«Шановні жінки, які вивезли своїх дітей,  у яких є тут чоловіки, вони воюють. От вони зараз воюють. Що вам загрожує в Україні? В Києві що загрожує, у Кропивницькому?

Я скажу вам жахливу річ. Вашого чоловіка кожного дня можуть вбити. А чого ви не тут? Чому ваш чоловік, який воює, не може приїхати у відпустку до своєї дружини? Чому ви можете приїхати до нього сюди на час відпустки, пофарбувати волосся, почистити зуби. Вам зрозуміло, що таке родина?

Я розумію на початку вторгнення. Треба було рятувати дітей, чоловіки повинні були йти воювати.

Півтора роки після повномасштабного вторгнення. Що вам зараз заважає повернутись і підтримувати свого чоловіка? Щоб він знав, що тут є дружина, тут діти.

Я знаю, що ви мені зараз скажете: «Ми розмовляли на цю тему з чоловіком, він сказав, що нам краще там. По перше, тому, що є підтримка, по друге, діти вже пішли до школи, вони вчать мову. І так краще для дітей».

Це ви можете так чоловіку збрехати. І він буде кивати: «Так, так краще для дітей, дружини». Бо він не може вам сказати: «Ти мене кинула. Ти мене залишила тут одного”.

Йому незручно вам сказати, що ви вже як рік, пів року могли бути тут. Ти там воюєш в Україні, а в нас тут діти вже у школу пішли у Польщі, Чехії, Німеччині. А за яку країну він воює? За Польщу, Чехію, Німеччину? Чому батько воює за Україну, а ви, дружини, вирішили, що можете сидіти там і можете піти до школи в Польщі? Щоб ваші діти залишились там далі вчитись? А нащо він тоді воює тут, а не там? Так, на початку ви робили правильно, рятували дітей. А зараз ви кинули своїх чоловіків. Кинули заради 300 євро, які ви отримуєте в Італії, Іспанії чи де ви там отримуєте».

Що про це думають дружини військових?

Ми вирішили поцікавились, чи погоджуються дружини воїнів із твердженням, що ті жінки, котрі досі не повернулись в Україну, просто покинули чоловіка без підтримки?

Людмила і Руслан у шлюбі вже 13 років. Живуть у Чернівцях, виховують двох донечок.

Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, а більшість міст країни прокинулись від вибухів, у той же день – 24 лютого 2022 року – чоловік Людмили без вагань відправився до ТЦК, аби захистити свою родину та країну. Попри те, що жодного бойового досвіду у Руслана не було.

6 березня він вже був у лавах новоствореної бригади.

Напередодні інтерв’ю ми надіслали Людмилі для ознайомлення уривок з ефіру. І вона зазначила, що абсолютно згідна зі словами ведучого.

Він бере кожнісіньке слово з моєї голови! Особисто в нас лише одного разу тільки почала виникати така думка – десь 25.02, але навіть не дозріла…Я не уявляю, як можна залишити кохану людину тут. Навіть якщо він зараз не на війні, то може туди потрапити будь-коли. Особливо не розумію жінок із західних областей. Адже, по суті, їм нічого не загрожує. Не знаю, як потім жити з таким вчинком дружини тим чоловікам. Я це розцінюю словом «покинули». Отже, я повністю погоджуюсь з кожнісіньким словом Володимира», – каже Людмила.

У Тетяни дещо інша думка. Із чоловіком вони живуть вже 14 років. Жінка виїхала за кордон не одразу – у груді 2022 року.

До війни вона була громадською активісткою. Згодом – депутаткою міської ради. Під час громадської активності Тетяна боролась із незаконним будівництвом. Продовжилось це і під час депутатської роботи. Щоправда, згодом виник конфлікт із мером.

«Мого чоловіка мобілізували на війну в травні 2022 року. Я залишилась сама з донькою, трималась за роботу в управлінні комунальної власності і волонтерила, як і всі українці. Мені було важко, я переживала за чоловіка і особливо неприємно було, що Женя дуже втрачає в освіті, бо якість навчання впала нижче плінтуса, хто хоче – може закривати на таке очі, але мені, як матері, на це було дуже боляче дивитись. І в цьому немає жодної провини вчителів, просто повітряні тривоги, дистанційка, нерви – це не про навчання. За мою принципову позицію щодо незаконного будівництва мер в буквальному сенсі слова «почав на мене «травлю». Врешті, мені довелося звільнитися, бо посада заважала боротись проти свавілля. Так ось, у жовтні 2022 року я втрачаю роботу, чоловік – на війні, дитина – в постійному психологічному стресі і з постійним зниженням якості навчання. Ці три складові стали умовами мого виїзду закордон, це було спільне рішення з чоловіком. Я зробила свій вибір на захист своєї дитини, мій чоловік щодня ризикує на війні, якщо я – зрадниця, тоді запишіть у зрадники всіх українок, хто перебуває закордоном за таких обставин, як я.

Зараз ми живемо в Англії. Я займаюсь волонтерством – прибираю парки та зелені зони разом з англійцями. Наразі у всіх українців є дозвіл на проживання в Англії до кінця 2024 року. Якщо до цього часу ми адаптуємось до життя тут, а донька вступить до коледжу – я не повернусь».

Що каже психолог?

Психологиня Тетяна Аніщенко також погодилась зі словами ведучого.

На початку березня 2022 року сусідка запропонувала їй виїхати до Нідерландів, оскільки жінка вивозила кілька родин із дітьми до своїх родичів. Тетяна відмовилась, і сусідка була дуже здивована таким рішенням.

«Моя позиція була такою: допоки ворог не буде на підступі до нашої області, я нікуди не поїду. І то не факт, що виїду тоді. У мене був план у разі небезпеки, куди сховати дітей. Але щоб виїхати за кордон і залишити чоловіка тут воювати – ні».

Як дружина військового і як фахівець, Тетяна каже, що війна – це лакмусовий папірець. Вона дуже багато різних моментів у житті розкладає по поличках.

«Зазвичай приймається рішення про виїзд з країни у тих родинах, де все тріщить по швах. Звісно, є винятки, але це, здебільшого так. Це спасіння для когось з пари, як один з варіантів. Але якщо у них все добре і брати не захід України, а Київ, наприклад, то все одно можна було податись кудись подалі, західніше, але не за кордон, при тому, що чоловік воює. Я ці речі не розумію ні як фахівець, ні як дружина колишнього військового. Це ненормально. Доволі часто можна зустрітись із маніпуляцією «а як же діти?». Це прикриття дітьми, спасінням, іншими благородними цілями. Але це про те, що так легше вирішити ситуацію, коли шлюб на межі», – зазначає вона.

За словами психологині, жінка може боятись сказати про розлучення, оскільки реакція чоловіка може бути різною – аж до того, що пустить собі кулю у голову. А є й інші історії, коли дружина через два місяці життя за кордоном каже, що вона знайшла іншого і це кохання з першого погляду.

«Мене це обурює, бо це не про підтримку. Чоловік дійсно не може сказати, що дружина його покинула, адже давно вже могла повернутись. У мене був навіть випадок, який геть шокував. До мене на консультацію прийшла дівчина, чоловік якої за кордоном (виїхав вже під час повномасштабної війни), а вона служить у лавах ЗСУ. Такі речі теж стаються. Але тут знову ж таки є проблеми – вони або на стадії розлучення, або не жили разом певний час», – ділиться Тетяна.

«Зазвичай виникає питання: чому дружина не залишилась тут, не збирала на тепловізори, мавіки та інші необхідні речі? Це ж не його війна. Він пішов захищати тебе і ваших дітей. А якщо ти не тут, то що він захищає?

Хлопці дуже розчарувались у всьому, що відбувається і тут, і там. Вони звертаються емоційно розбиті, розтоптані, які почали вже потроху здаватись. 1,5 року без відпочинку. Хоча це ті люди, які цілком усвідомлювали, куди вони йдуть і що може бути.

Зараз дуже багато несправедливості, з якою вони зустрічаються. І вони вже не знають, за що їм боротись. І от після нашого госпіталю вони повертаються назад, морально розбиті. От саме тут їм необхідна мотивація і підтримка. Їм важливо знати, за що і за кого вони борються. На цьому я і фіксую їх. Дехто зізнається, що йде мстити за побратимів. Тож у таких людей є ціль, мета і їм не байдуже – виживуть вони чи ні, вони не будуть ризикувати собою, не будуть виконувати роль «камікадзе», які забіжуть до ворога із гранатами і підірвуть себе. У кожного має бути своя ціль і усвідомлення, за що вони там», – підсумувала психологиня Тетяна Аніщенко.

Звісно, є різні причини та обставини, які змусили жінок виїхати з України. І ніхто не може засуджувати українок, які виїхали. Повертатися чи ні – вибір кожного. Проте не забувайте, якою важливою є підтримка коханих, які виборюють нашу незалежність. Якщо ви виїхали за кордон, у вас є можливість не дозволяти забути про війну, завжди підтримувати цю тему в інфопросторі, брати участь у різних благодійних, просвітницьких заходах чи долучатись до зборів на потреби військових.

Залишити відповідь