Багато людей задумуються аби взяти до себе в родину дитину, в тому числі й українці, які перебувають зараз за кордоном.

У зв’язку з переходом України на новоюліанський календар відтепер День усиновлення щорічно відзначатиметься 17 вересня.

Про це повідомила у зверненні керівниця Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Ірина Тулякова з нагоди Дня усиновлення, опублікованому у Телеграмі Офісу Президента.

«Сьогодні в Україні – День усиновлення. Сьогодні все суспільство висловлює свою подяку й повагу батькам, які здійснили дитячу мрію про родинне тепло. В Україні понад 15 тисяч дітей позбавлені батьківського піклування. Хтось проживає у великих прийомних родинах, але більш як 5 тисяч – в інтернатах. Усі ці діти мріють не про дах над головою та їжу, а про родинне тепло”, – зазначила Тулякова.

Війна росії проти України зруйнувала багато життів. Через обстріли багато дітей втратили своїх рідних або й зовсім залишилися сиротами. Але кожна дитина має право на люблячу сім‘ю. Водночас попри страшні події люди задумуються аби взяти до себе в родину дитину, в тому числі й українці, які перебувають зараз за кордоном. Всі вони задають питання: Чи можу я усиновити дитину під час війни та що для цього потрібно?

NetworkUA поспілкувалися з родиною, яка перебуває за кордоном та мріє про усиновлену донечку, з чиновницею, яка дала відповіді на питання щодо усиновлення під час війни та психологинею, яка пояснила про адаптацію дитини у новій сім‘ ї. Детальніше читайте далі у матеріалі.

Хочу усиновити дівчинку або дві: історія українки, яка живе за кордоном

Пані Юлія зараз зі сім’єю проживає в Данії, має чоловіка та четверо дітей. Однак мріє про ще одну дитину. Їхня історія з усиновленням розпочалась ще у 2013 році в Україні. На той час вони хотіли спробувати тимчасову опіку. Це не прирівнюється до усиновлення і діє тільки на певний час, тобто це тимчасовий прихисток для дитини. Як тільки буде можливість – дитина повертається назад до своїх батьків або родичів або ж в органи у справах дітей.

«Думки про усиновлення були в мене. Я завжди  турбувалася долею дітей, які ростуть без батьків. Пригадую, коли у школі читала оповідання Марко Вовчок про сироту, я плакала увесь урок і мене навіть відправили додому, бо я не могла заспокоїтися. Мій чоловік взагалі підтримав мене коли почув, що я хочу взяти до нас в сім‘ю дитину. І ми вирішили, що перш ніж усиновити дитину спробуємо тимчасову опіку. На той час, у нас  було двоє дітей»,  – ділиться своєю історією жінка.

Однак, взяти дитину на тимчасову опіку так і не вдалося. Спочатку розпочався збір всіх потрібних документів, а потім службі у справах дітей не сподобались житлові умови,  пригадує Юлія.

«Я ходила по колу з документами, а їх потрібно було назбирати багатенько. Коли вже все було готово перед нами ставили смішні перепони, навіть дійшло до того, що нам органи опіки сказали, що прийомні діти не можуть жити на мансарді. В нас ще були думки щоб створити будинок сімейного типу і взяти на виховання та проживання до себе дітей, бо умови дозволяли це зробити. У нас в Україні великий будинок, там є всі умови. Ми взагалі дуже любимо дітей, і робимо все для них», – розповідає далі жінка.

«Наступним етапом щоб взяти до себе прийомну дитину було навчання, я його розпочала, але так й не завершила».

Відповідно до законодавства України майбутні кандидати в прийомні батьки й усиновителі мають пройти відповідні навчання.

«Мій чоловік на той час працював у Данії і мені потрібно було поїхати до ного, я попередила службу у справах дітей, що їду за кордони. Але коли приїхала виникли знову проблеми: моя група завершила навчання, а мене перевели в іншу, потім знову змінили групу. Це вже починало дратувати. І мій чоловік сказав:досить, бо це дійсно втомлювало вже», – ділиться Юлія.

«Я не могла перестати думати про прийомну дитину хоча ми й вирішили, що не говоримо про цю тему. Згодом в мене народився ще синочок та донечка і ми мріяли з чоловіком про ще одну дитину. Я завагітніла, але народити, на жаль, не склалося. Після цього випадку ми вирішили – хочемо усиновити  дівчинку або навіть дві».

Зараз Юлія проживає за кордоном, з України разом зі сім’єю виїхала коли розпочалось повномасштабне вторгнення. Жінка зізнається, що переживає за долю українських дітей, адже дитинство під обстрілами ракет не є безпечним та щасливим.

«Зараз я вже готова усиновити дитину, а не просто взяти на опіку. Ми готові прийняти до себе дитину з України. У нас є великий будинок в Данії. Будучи мамою чотирьох дітей я вже знаю чим можна зайняти дитину. Я зараз навчаю своїх дітей української мови, я їм викладаю уроки вдома. Чоловік мій навчає діток карате. В нас взагалі всі діти мають певні досягнення в цьому виді спорту», –  каже жінка.

«У Данії взагалі немає дитячих будинків. Але ми й так хотіли б усиновити саме дитину з України, адже розуміємо, що діти зараз переживають там. Я важаю, що за кордоном вони будуть жити все ж таки у безпеці. Ми пробували взяти до себе у сім‘ю українську дитину з Польщі. Коли почалась війна один з притулків евакуювали до Польщі. Ми телефонували туди, але нам відмовили. Зараз як мені відомо, цей притулок все ж таки повернувся назад в Україну», – говорить засмучено Юлія.

Жінка додає, що подавала документи на усиновлення на порталі «Дія», однак відповіді так й не було, хоч минуло три місяці. Тому не знає, які подальші її дії. Адже надіється, що все ж таки зможе усиновити дитину з України.

І тут виникає питання: Чи можуть все ж таки українці будучи за кордоном усиновити дитину з України під час війни як, наприклад, пані Юлія з чоловіком?

Усиновлення під час війни

«Усиновити дитину зараз можуть українці, які проживають виключно в Україні, та на тих територіях де не ведуться бойові дії. Якщо говорити про історію пані Юлії, яка хоче усиновити дитину, їм варто повертатися в Україну, тут проживати, і розпочинати процедуру усиновлення. Якщо рішення про усиновлення схвалено, тоді батьки можуть їхати з дитиною за кордон. Однак, якщо діти проживають за межами України, то відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цієї дитини і здійснює нагляд за дотриманням їхніх прав та належних умов проживання у цій сім‘ї», – пояснює фахівчиня з питань усиновлення служби у справах дітей Лариса Сувілова.

Наголошує, процес усиновлення може бути ускладнений, якщо не відома доля батьків дитини через війну.

Документи на усиновлення можна подати через портал «Дія», як це зробила пані Юлія, розповідає далі чиновниця. Для цього необхідно завантажити онлайн документи. Однак, навіть якщо документи були подані через «Дію», все одно оригінали потрібно занести у службу у справах дітей..

Також через портал «Дія» можна отримати онлайн консультацію з усиновлення. Чиновниця каже, раніше потрібно було приходити на консультацію фізично, зараз це можна зробити й віддалено.

«Служба у справах дітей повинна обробити дану заявку на усиновлення. Потім потенційному кандидатові-усиновлювачу має надійти запрошення на співбесіду, але все ж таки вона відбувається очно, онлайн це не можливо. Якщо вам не відповіли ви можете звернутися у службу у справах дітей за місцем проживання в Україні»,– додає вона.

«Така послуга у «Дії» полегшує окремі епати процедури усиновлення, але не спрощує її. Бо не можливо забрати один з етапів, який передбачається законом на шляху до усиновлення чи тимчасової опіки», – наголошує Лариса Сувілова.

Зазначає, що така ж сама процедура усиновлення й для українців, які проживають в Україні.

А от іноземці від початку повномасштабної війни в Україні не мають право на усиновлення чи опіку українських дітей. Координаційний штаб з питань захисту прав дітей спільно з МЗС повідомили про це уряди держав, до яких евакуювалися українські діти.

«Щодо навчань майбутніх прийомних батьків та усиновителів, то онлайн зараз також це не діє. Можливо з часом вони й стануть доступними віддалено. Але такі тренінги потрібні, адже батьки проходять відповідне навчання, де на них розповідають як вирішувати проблеми та питання з якими вони стикаються при вихованні дитини, яку вони до себе забрали. Адже часом з дитиною буває досить складно встановити з’вязок та порозумітися»,– зауважує чиновниця.

Додає, що усиновлення — дуже відповідальний крок, тому так багато є етапів. А через війну діти стали дуже чутливими, тому тут важливо не тільки прийняти рішення: взяти дитину, а й правильний підхід до неї.

Адаптація усиновленої дитини до нової сім‘ї

Про усвідомлене рішення взяти до себе в родину дитину та важливість  адаптації  дитини у сім‘ї розповідає практична сімейна психологиня Аліна Ярошенко.

«Дитина має пройти адаптацію після того як вона була усиновлена. Особливо враховувати варто те, де раніше жила дитина, чи була вона евакуйована із зони бойових дій, що вона там бачила, чи бачила вона смерть батьків або рідних. Такі діти дуже чуйні, і з ним потрібно бути обережними аби їх знову не ранити. Звісно з такими дітками працюють психологи, але й майбутнім батькам усиновителям варто проконсультуватися зі спеціалістами: що робити якщо дитина має страх, або якщо вона плаче згадуючи своїх рідних. До цього треба бути заздалегідь готовими» – пояснює психологиня.

«Особливо хочу звернутися до наших людей, які зараз знаходяться за кордоном та думають над усиновленням, ви маєте розуміти, що війна дуже травмувала українських дітей. Тому навіть будучи десь на західній чи центральній частині України, де діти не бачили бойових дій та смертей, вони все ж таки чують повітряні тривоги, вибухи ракет і це також впливає на емоційний та психологічний стан дитини».

Вона додає, що одного бажання взяти до себе у сім‘ю дитину мало, треба усвідомлювати всю важливість даного рішення і бути готовими до зустрічі з дитиною заздалегідь.

«Якщо виникають проблеми, то потім може статися розусиновлення. Таке трапляється якщо нові батьки не можуть вжитися з дитиною. Треба пам’ятати, що в дитини є своя історія, в неї є свої звички, вікові особливості. Тому варто брати до уваги, якого віку ви б хотіли забрати дитину» – продовжує фахівчиня.

Аліна Ярошенко додає, що варто виділити й поїздку з новими батьками за кордон. Вона радить, не поспішати й адаптацію все таки проходити в Україні, нехай дитина звикне до нової сім’ї, а тожі вже планувати переїзд.

«Адаптація до нової сім‘ї й ще зміна країни можуть нашкодити дитині. Бо якщо батьки вирішать потім через певні проблеми з дитиною повернути її назад в Україну в дитячий будинок, то їй буде дуже боляче, а з боку дорослих дуже  підступно», – зазначає вона.

На останок психологиня каже: «Я звертаюсь до читачів, які зараз думають над усиновленням, прошу вас зважити всі за й проти, не піддаватися емоціям, а вже тоді займатися процедурою усиновлення. І бажаю кожній мамі та татові знайти свою дитину, адже дитячий сміх наповнює оселю радістю, діти – наше щастя. Пам’ятайте, що ви будете відповідальні за цю дитину все своє життя»!

Оксана Колісник

Залишити відповідь