Стара заросла деревами п’ятиповерхівка без вікон та з понівеченим фасадом. Це будівля, яку мають взяти штурмом розвідники бригади «Рубіж» НГУ. Середній вік бійців – 25 років. Всі вони брали участь в запеклих боях на сході.

Хтось бився під час оборони Бахмута, інші при звільненні Лиману чи стримуванні військ противника на Луганщині.

Зараз всі вони відпрацьовують свої навички на полігонах, відновлюються після крайнього виїзду на фронт. Група молодого командира була на Лиманському напрямку. Саме там, куди росіяни декілька місяців тому стягнули багатотисячне військо. Таким чином ворог хотів роззосередити наші сили, відтягнути українські сили з півдня та району Бахмута, де вдалося локально пробити оборону росіян.

Одним з місць бою на Лиманщині стало Серебрянське лісництво. Росіяни у своїй пропагнді неодноразово наголошували, що хочуть повернутися в Лиман, який українські війська деокупували восени минулого року.

Саме там, у спалених лісах група розвідників стримувала російські атаки.

«Вони хотіли, аби ми зняли свої підрозділи з інших напрямків і кинули на Лиманський та Куп’янський. Думали, що так зупинять наш наступ. Для цього росіяни стягнули туди резерви. Збільшели кількість арти, яка працювала на цьому напрямку. Нам потрібно було стримати, аби вони не прорвали лінію», – каже «Чех», розвідник НГУ.

Після боїв група повернулася цілою, зараз відновлюються та тренуються.

Ці молоді хлопці за півтора роки великої війни отримали колосальний досвід в боях на Донбасі.

«Я 24 лютого був на Луганщині. Ми в той ранок були в районі Новоайдара. Потім зайняли оборону в районі міста Рубіжне. До сьогодні я вважаю, що то були найзапекліші мої бої. Арти ворожої працювало дуже багато. Їхня тактика така ж сама, як була і в Сирії. Просто спалюють квартал за кварталом. Все це для того, аби ми просто не мали де тримати оборону. А цивільні… на них їм буйдуже. Вони просто нищать»,- пригадує оборону Луганщини «Шерман».

Після боїв за Рубіжне ці хлопці потрапили в Сєвєродонецьк, де ворог за аналогічною схемою стирав місто.

«Ми потрапили в ситуацію, коли тримати оборону потрібно було на 180 градусів. Тоді наші хлопці змогли прийти по нас, вивести нас звідти. Це війна. Ми одразу після тієї ситуації з’єдналися з іншою частиною бригади і продовжили битися. Та з того часу в мені сниться один кошмар. Росіяни беруть нас в кільце, обстрілюють, а потім я прокидаюся», – каже один з розвідників бригади «Рубіж»( ім’я за проханням військового не вказуємо).

За час великої війни ці дві битви стали не єдиними, де бійцям довелося вправлятися в міських боях. Згодом, бойова частина тримала лінію під Бахмутом.

«Я хотіла потрапити саме в бойову частину. Я проходили співбесіди, КМБ (курс молодого бійця), але на бойові посади мене не брали. Аргументували це тим, що я дівчина. Потім прийшла сюди. Без поблажок і ниття я змогла потрапити в розвідку. Зараз виконую завдання разом з хлопцями».- каже «Мерва», єдина дівчина у взводі розвідки.

Всі ці короткі історії з Сєвєродонецька, Лиманщини, Рубіжного, Бахмута – легка замальовка того, який шлях сьогодні проходить українська молодь на шляху до свободи. Всі ці хлопці та дівчата обрали шлях боротьби, аби повернути свою землю.

Авторка: Христина Луцик

Залишити відповідь